Лісівники, які працювали на лісозаготівлі у Кіровоградській області, знайшли поранене дитинча дикої косулі. Забрали з собою, бо тваринка пропала б з голоду, або могли і хижаки загризти. А вже вдома в сім`ї лісівників пораненій тваринці надали необхідну медичну допомогу, нагодували її.
Вигодували її з пляшечки. А назвали тваринку — Кнопка. Дуже подружилася косуля з собачкою-пекінесом. Та так, що вже і спати роздільно не могли — зігрівали, мабуть, одне одного.
Про таку цікаву випадкову історію з життя повідав старший єгер мисливського господарства «Олександрівське» Олег Огоський Добрянської територіальної громади, що на Чернігівщині.
А коли косуля зміцніла, відпускати у ліс не ризикнули. Залишати далі в селі теж було не розумно. Тож коли зателефонували Олегу Огоському його знайомі з села Червоне, що на Кіровоградщині, і запитали, чи не міг би він десь прилаштувати тваринку, єгер не роздумуючись погодився забрати.
— Коли Кнопка підросла, то мої знайомі подзвонили мені і запропонували забрати її в наше господарство, – розповідає Олег Огоський. – У селі, самі розумієте, не місце дикій тварині, не дивлячись на те, що вона смирна. І тому погодився забрати… Уявляєте: везу на легковому авто, а з вікна виглядає дика косуля. Заїхав на автозаправку — люди з подивом дивляться, на мобілку знімають. Ну, звичайно — дивина. В когось там собака виглядає з автомобільного вікна, а в мене — косуля!
У мене така звичка — якщо я їду на зйомки в сільську місцевість, то завжди беру з собою або кілька бубликів, або сухий корм для тваринок. Тож коли з Олегом Огоським зайшли в ліс, де вільно прогулювалася на території мисливського господарства Кнопка, я вже інерційно потягнувся рукою у кишеню куртки. Дивлюся: косуля уважно спостерігає. А коли вже показав тваринці бублик — вона одразу підійшла до мене. Виявляється, бублики — її найсмачніші ласощі. До цього косуля пристрастилася ще тоді, коли жила в селі лісівників — там діти, які приходили подивитися на неї, пригощали якраз бубликами.
— Мої знайомі з Червоного мені розказували, що коли Кнопка трохи підросла, то почала ходити сама по селу. Усі її вже знали, — розповідає Олег Огоський. — Тож піде, погуляє і завжди вертається додому. Однією з улюблених вилазок « у люди» для неї була прогулянка до шкільної дітвори. Бо знала: тут завжди її пригостять ласощами, і, звичайно, улюбленими бубликами… А коли поверталася додому, то своїм косулячим голосом давала знати: «Я прийшла, господарі». І коли хазяйка будинку відкривала їй двері, Кнопка бігла одразу до свого найліпшого друга — пекінеса, який з нетерпінням завжди чекав на неї. Вже ж як наобнімаються тоді вони вдвох...
Ось так і живе дика косуля в надійному оточенні лісівників-мисливців.
— Вона дуже товариська. І коли приїжджають у наше господарство дітки, щоб подивитися на цю тваринку, вона залюбки з ними спілкується. І вже знає: її неодмінно пригостять улюбленими бубликами, — уточнює єгер Олег Огоський.
Сергій Кордик
